Цікавинки

Сім чудес стародавнього світу

Пірамі́да Хео́пса (Хуфу)

Найбільша з-поміж єгипетських пірамід, єдине з «Семи див світу», яке збереглося до наших днів. Входить у трійку найвідоміших пірамід на плато Гіза — Хеопса, Хефрена і Мікерина. Більшість єгиптологів вважають, що піраміда була побудована біля 2560 року до н. е. і є гробницею єгипетського фараона IV династії Хуфу (Хеопса). Назва піраміди давньоєгипетською мовою «Achet-Chufu» — «Горизонт Хуфу».
Вхід в піраміду знаходиться на висоті 15,63 м на північній стороні на рівні 13-го ярусу. Його утворюють кам'яні плити, укладені у вигляді арки. Він був закладений гранітною заглушкою ще в часи античності. Опис цієї заглушки можна знайти у Страбона. Сьогодні туристи потрапляють всередину піраміди через 17-метровий пролом, який зробив в 820 році халіф Абу Джафар аль-Ма'мун. Він сподівався знайти там незчисленні скарби фараона .
Всередині споруди є три камери, низхідний і висхідний коридори, шахти невідомого призначення і майже вертикальна шахта з гротом посередині.

















Сади Семіраміди
За давніми переказами, Висячі Сади Семіраміди містилися на східному березі річки Євфрат, приблизно за 50 км від південного Багдада.
Історія створення садів сягає давніх часів. Вавилонський цар Навуходоносор II (605–562 р. до н. е.) для боротьби проти головного ворога — Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз із Кнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз був зміцнений одруженням Навуходоносора II із дочкою мідійського царя Амітіс.
Запорошений і шумний Вавилон, розташований на пустельній піщаній рівнині, не радував царицю, яка зросла в гористій і зеленій Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести «висячі сади».

Статуя Зевса в Олімпії
Статуя Зевса не збереглась донині, проте численні описи в творах древніх істориків, археологічні знахідки (невеликі копії, зображення на монетах) донесли до нас скульптурний образ давньогрецького божества.
Хрисоелефантинна статуя бога заввишки сягала 12 м 40 см. Масивний п'єдестал статуї близько 3,5 метрів висотою прикрашали позолочені фігури, що зображували олімпійських богів. На цьому п'єдесталі, який представляв подобу Олімпу, знаходився трон, створений із золота і дорогоцінних каменів з безліччю різних прикрас із слонової кістки і чорного дерева.
Статуя Зевса є виразом світоправлячої могутності і разом батьківської ніжності, представлена сидячи на троні. Оливковий вінок прикрашав голову Громовержця, борода хвилястими пасмами обрамовувала його обличчя, з лівого плеча спадав плащ, що прикривав частину ніг. У лівій руці бог тримав скіпетр, увінчаний орлом, а на простягнутій правій руці стояла богиня Ніка із золота і слонової кістки. Фігура Зевса була виконана з дерева, і на цю основу за допомогою бронзових і залізних цвяхів, спеціальних гачків кріпилися деталі з слонової кістки і золота — така техніка і називається хрисоелефантинною. Обличчя, руки й інші оголені частини тіла виконані зі слонової кістки, волосся і борода, вінок, плащ і сандалі — із золота, очі — з коштовних каменів.
Трон виготовили, за одними джерелами, з кедра, за іншими — з чорного дерева і вкрили золотом і слоновою кісткою. Ніжки трону прикрашали фігурки танцюючої Ніки — богині Перемоги. Ручки трону підтримували сфінкси, а його спинку прикрашали Харити — богині краси, дочки Зевса і Гери.
Перед п'єдесталом, із зображенням сцени народження Афродіти, був облаштований невеликий басейн, викладений блакитним елевсинським каменем і білим мармуром. Зі слів древньогрецький письменника Павсанія (2 ст. н. е.), він служив для стоку залишків оливкової олії, якою регулярно змащували статую (масло зберігало слонову кістку від розсихання). Світло, що проникало крізь двері темного храму, відбиваючись від гладкої поверхні рідини в басейні, падало на золото одягу Зевса і освітлювало його голову. Мандрівникам, що входили в храм, здавалося, наче сяйво йде від самого лику божества.

Храм Артеміди
Храм Артемі́ди — храм грецької богині Артеміди в місті Ефес, Мала Азія. Одне з Семи чудес стародавнього світу.
Руїни храму розташовані поблизу курорту Кушадаси, що на південний захід від Ізміру, на південь від Бурси, на північ від Мармарису і на схід від Памуккале.
Храм являв собою прямокутну будівлю із мармуру та дерева довжиною 105 та шириною 51 метр, обнесену з усіх сторін подвійною колонадою із 127 колон висотою 18 метрів. Відомостей про оздоблення храму не збереглося, але відомо що всередені знаходилась облицьована золотом статуя Артеміди висотою понад 2 м.
Унікальним був сам спосіб побудови храму. Він був зведений на болотистому ґрунті. Незвичність вибору місця пояснювалася прагненням будівельників уникнути руйнування храму внаслідок частих землетрусів і пожеж. На думку архітектора Херсифрона, м'який болотистий ґрунт слугував амортизатором при землетрусах, а щоб запобігти осіданню величезної кам'яної будівлі, було вирішено заповнити котлован сумішшю деревного вугілля і вовни.
Храм виконував подвійну функцію: ринку і релігійного закладу. Тривалий час святилище відвідували торговці, туристи, ремісники і королі, які приносили дари богині. За давніми переказами, під час однієї з облог жителі Ефеса протягли від храму до міста мотузку, перетворивши тим самим і Ефес на недоторканне святилище.
Злодії, які тікали від правосуддя, ховалися в стінах храму, тому що ніхто не мав прав їх заарештувати в цих стінах. Багато з них помирали тут від голоду.

Мавзолей у Галікарнасі
За давніми переказами, Мавсол був правителем Карії, країни що входила до складу Перської імперії, з 377 по 353 рік до н. е. Столицею області було місто Галікарнас. Мавсол змінив свого батька на посаді повелителя міста і сатрапа провінції.
Мавсол одружився на своїй сестрі Артемізії. Набуваючи все більшої могутності, він став задумуватися про гробницю для себе і своєї цариці. На його думку, це повинна була бути надзвичайна гробниця. Мавсол мріяв про величний пам'ятник, який би нагадував світу про його багатство і могутність ще довго після його смерті.
Помер Мавсол до закінчення робіт над гробницею, але його вдова продовжувала керувати будівництвом до повного завершення, приблизно в 350 року до н. е. Гробниця була названа мавзолеєм, на ім'я царя, і це слово стало означати всяку значну і величну гробницю.
До будівництва і оздоблення мавзолею були залучені відомі майстри, в тому числі прославлені скульптори Скопас, Бріаксид і Леохар. Останній служив придворним скульптором Александра Македонського, його творчість високо поціновував древньогрецький філософ Платон.

Колос Родоський
Величезна статуя грецького бога Сонця Геліоса, споруджена між 292 та 280 роками до н. е. на вході до гавані острова Родос, Греція, учнем Лісіппа, Харесом із Ліндоса. Статуя вважалася одним із Семи Чудес Античного Світу: за час свого існування була вона найвищою статуєю світу, висотою 70 ліктів (31,5 м).Місце для статуї підібрали на вході у гавань до острова Родос. Геліос був не просто особливо шановним божеством на острові — він був його творцем. Вважалося, що не маючи місця йому присвяченого, сонячний бог виніс острів на своїх руках з морської глибини.
Кошти на спорудження статуї отримали за рахунок продажу різноманітних облогових гармат, кинутих ворогом при відступі. Серед них також чудо військової техніки — гелеополіда — величезна облогова вежа, включно з тараном, катапультами, майданчиками для розміщення штурмових загонів, перекидними містками.
Спорудження монумента доручили відомому скульптору Харесу із Ліндоса, учню прославленого Лісиппа. Раніше Лісипп спорудив 18-метрову статую Зевса у Таранто. Через 12 років перед жителями острова постала велична картина: біля входу в гавань на біломармуровому пагорбі підносилася гігантська бронзова фігура бога Сонця.
На штучному пагорбі Харес встановив три кам'яних стовпи — на двох з них кріпилися бронзові деталі, що зображали ноги і торс гіганта, на третьому — деталі плаща. «Збирання» статуї здійснювалося знизу вгору — спочатку формувалися ступні, потім ікри і т. д. По мірі закріплення деталей їх засипали землею, створюючи таким чином майданчик для роботи на вищому рівні. Лише коли статуя була повністю готова, пагорб був прибраний.


Александрійський маяк 
 Маяк знаходився на острові Фарос (сьогодні це мис в межах міста Александрія у Єгипті). Він гарантував морякам безпечне повернення у Велику Гавань. Упродовж всього існування маяк був третьою найвищою спорудою на Землі (після пірамід Хеопса та Хафри).Висота маяка була 135 м, а його світло було видно на відстані 60 км (за іншими свідченнями, до 100 км). Нижня частина являла собою чотиригранну призму 60-метрової висоти з квадратною основою, довжина сторони якої становила 30 м. У внутрішніх приміщеннях зберігався різний інвентар, а плоский дах, прикрашений по кутках величезними статуями Тритона, служив основою середньої частини. Це була 40-метрова восьмигранна призма-вежа, облицьована білим мармуром. Верхня (третя) частина маяка була споруджена у формі циліндричної колонади — 8 колон несли купол, увінчаний 7-метровою бронзовою фігурою повелителя морів Посейдона. Джерелом світла служило велике багаття, що постійно підтримувалося. Яким чином досягалася яскравість і дальність свічення досі не встановлено. За однією з версій, цей ефект досягався за допомогою величезних дзеркал з полірованої бронзи або скла. За іншою — завдяки використанню прозорих шліфованих каменів-лінз.
Всіх, хто бачив маяк, приводили у захоплення високі стрункі жіночі фігури, зроблені з позолоченої бронзи. Час від часу ці нерухомі фігури раптом оживали. Адже це були не просто статуї, а хитромудрі автомати. Одні показували силу вітру і морських хвиль, пересуваючи великі золоті стрілки на величезних синіх циферблатах. Інші, повертаючись, вказували напрямок вітру або слідували руками за рухом Сонця і Місяця. Жінки-автомати стояли також біля великого Водяного годинника — клепсидр. Вони били у дзвони. А в туман і негоду сурмили у зігнутий золотий ріг, попереджаючи мореплавців про небезпечну близькість мілин і підводні скелі. Історія зберегла ім'я творця Фароського маяка: на одній з плит вчені виявили напис «Сострат, син Декстіфона, присвятив богам-спасителям ради морів». Напис зберігся завдяки винахідливості архітектора — він закрив її шаром штукатурки, на якій написав ім'я правителя Єгипту.
У сліпучому блиску маяка, як в фокусі, сконцентрувалася вся мудрість, сила думки і глибина знань великих вчених Мусейону. Але сильний землетрус у травні 1100 року зруйнував маяк майже до основи. У середні віки залишки подіуму Александрійського маяка були вбудовані в турецьку фортецю Кайт Бий. Зараз вона перетворена у єгипетський військовий форт. Тому добратися до залишків маяка неможливо навіть вченим-археологам.


Сім чудес України
Сім чудес України були визначені за результатами інтернет-голосування (76889 голосів) і опитування 100 експертів: учених, істориків, культурологів і фахівців у галузі туризму.
Інтернет-користувачі, що взяли участь у голосуванні, і експерти — розійшлися в думці.   Рейтинг за голосами інтернет-користувачів:
Хортиця
Софіївка
Заповідник «Кам'янець»
Києво-Печерська Лавра
Хотинська фортеця
Херсонес Таврійський
Лівадійський палац
Музей писанки
Софія Київська
Острозький замок і Академія
Одеський оперний театр
Кам'яна Могила
Замок Паланок
Почаївська Лавра
Луцький замок
Антонієві печери
Держпром
Олеський замок
Святогірська Лавра
Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»
Шевченківський заповідник у Каневі

Рейтинг за голосами експертів:
Києво-Печерська Лавра
Софія Київська
Софіївка
Херсонес Таврійський
Заповідник «Кам'янець»
Святогірська Лавра
Хортиця
Почаївська Лавра
Кам'яні могили
Лівадійський палац
Антонієві печери
Хотинська фортеця
Острозький замок і академія
Одеський оперний театр
Олеський замок
Шевченківський заповідник у Каневі
Музей писанки
Замок Паланок
Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»
Луцький замок

Держпром

Хотинська фортеця  
Хотинська фортеця (рум. Cetatea Hotinului) — фортеця 13–18 століття у місті Хотин на Дністрі, що у Чернівецькій області, Україна. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Одне з семи чудес України.
Ось як описав тоді місто саксонський принц Фрідріх Заальфельдский. Хотинська фортеця в формі чотирьохкутника, 1800 на 730, має четверо воріт. Ворота називались: Водяні, Стамбульські, Бендерські і Корохові. В середині замку знаходяться палац, мечеть, тур. баня, багато магазинів і 40 різних будинків, в яких могло би розміститись 800 чоловік. Місто розташоване вище фортеці і оточене грабовим палісадом до самої фортеці. Одне передмістя називалось Константинополь, а ін., біля воріт, які виходили на дорогу до Окопів, називалося Румля. Між двома передмістями був сад Осман, який виходив і поза палісад. Малий струмок, який стікав в Дністер, ділив місто і фортецю на дві частини. Місто було забудоване дерев'яними будинками. При фортеці знаходилось 7000 війська, комендантом тоді там був Осман та жив ага яничар Друру оглу. Його брат був убитий в одній з сутичок під Хотином.
Найкраще збереженим залишився Хотинський замок.
Сьогодні на території Хотинської фортеці створено Державний історико-архітектурний заповідник. Тут полюбляють проводити свята козацької звитяги та знімати фільми.
У 2010 та 2011 роках на території Хотинської фортеці проводився міжнародний фестиваль з історичного середньовічного бою «Битва націй». У 2012 році організатори вирішили провести фестиваль у Варшаві.
Віднедавна фортеця доступна для перегляду у Google Street View.







Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець»
Площа заповідника становить 121 гектар (його межі 16 червня 1977 року затвердив Хмельницький облвиконком). Це передусім Старе місто, затиснене в петлі річки Смотрич, а також прилеглий каньйон Смотрича, Замковий міст, комплекс Старого й Нового замків. Пам'ятки Нового плану, Руських і Польських фільварків не є об'єктами заповідника.
Згідно з довідкою міського управління містобудування та архітектури, в місті 175 будівель перебувають на державному обліку як пам'ятки архітектури та мають національне (121 пам'ятка) або регіональне (54 пам'ятки) значення. За цим показником Кам'янець-Подільський посідає третє місце в Україні (після Києва та Львова).
Із 175 пам'яток архітектури Кам'янця-Подільського левова частка (156 об'єктів, або 89 %) перебуває у віданні НІАЗу. З цих 156 пам'яток 115 мають національне значення, 41 — місцеве. Вельми строкатим є розподіл пам'яток на території заповідника щодо форми власності: 7 — державна, 78 — міська комунальна, 12 — приватна, 45 — спільна власність територіальних громад облради, 14 — власність релігійних громад.

Києво-Печерська лавра
Успе́нська Ки́єво-Пече́рська ла́вра  — одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври.
Від часу свого заснування як печерного монастиря у 1051 р. Києво-Печерська обитель була постійним центром православ'я на Русі. Разом із Софійським собором внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. На території Верхньої лаври діє Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, якому було надано статус національного у 1996 р. Монастирське життя зосереджене в Нижній лаврі. Обидві частини лаври відкриті для відвідувачів.
У теперішній час пам'ятка перебуває під юрисдикцією національного заповідника, державних музеїв і Української православної церкви Московського патріархату.

Національний дендрологічний парк «Софіївка»
Націона́льний дендрологі́чний парк «Софі́ївка» — парк, науково-дослідний інститут Національної академії наук України. На сьогодні — це місце відпочинку. Щорічно його відвідують близько 500 тисяч людей. Площа — 179,2 га.
«Софіївка» є пам'яткою краєвидного типу світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX століть. Тут росте понад 2000 видів дерев і кущів (місцевих і екзотичних), серед них: таксодіум (кипарис болотний), сосна Веймутова, тюльпанове дерево, платан, гінкґо, смерека та багато інших. Колективом парку видано каталог рослин, в якому нараховується 1994 таксони, з них 1220 деревних і кущових порід та 774 трав'янистих рослин, в тому числі 25 таксонів ліщин, 24 — буків, 41 — ялин, 44 — ялівці, 100 — ліан, 320 — троянд, 57 — рододендронів, 376 — ґрунтопокривних та 98 — квіткових рослин. Колекційний фонд парку в 2007 році нараховував 3323 таксонів, з них: 546 деревних, 1557 кущових, 115 ліан, 1212 трав'янистих рослин, з них 914 інтродукованих та 246 аборигенних.
Парк розташований у північній частині міста Умань Черкаської області, обабіч ріки Кам'янки, за адресою — вулиця Київська, 12-а. З 1980 року директором дендропарку є член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук, професор Іван Косенко.
                           
Софійський собор 
Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури та монументального живопису 11—18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.

Міститься на території Софійського монастиря, є складовою Національного заповідника «Софія Київська» (крім собору, до цього заповідника належать Золоті Ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква в Києві та Судацька фортеця).
Собор як головний храм держави відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Св. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.



Херсонес Таврійський
Херсоне́с Таврі́йський (дав.-гр. Χερσόνησος — ἡ χερσόνησος (ге¯ херсо́не¯сос) значить «півострів», за середньовіччя Херсон, у слов'янських джерелах Корсунь) — старогрецьке місто-держава в південно-західній частині Криму (у межах Севастополя).
Унікальна збереженість археологічних знахідок дає змогу створити на базі Херсонеса Таврійського перший в Україні — археологічний парк. Археологічні парки — не новина в Європі і світі. Вони створені вже у Ізраїлі, Іспанії, Греції, Італії.

Парк буде розміщений на околиці античного міста, де є цікаві археологічні об'єкти античної доби (ділянки античних шляхів, залишки садиб, стародавні винарні, залишки від античних виноградників і садів). За планом, частка ділянок буде лише законсервована, інші будуть музеєфіковані, на вільних, сусідніх ділянках можливе створення макетів садибних будівель з частковою їх ревіталізацією і включенням для туристичного використання.
Створення археологічного парку дасть змогу залучити нові інвестиції в проекти укріплення берегів, які частково поглинуло море. В археологічному парку планують створити нову експозицію, школу археології. Іде розробка концепції парку на 2010–2018 роки. Перша черга споруд виникне в Юхариній балці. Тут планують створення візит-центру з екскурсійним бюро, з музейною крамницею, з павільйоном інтерактивної експозиції.

Хортиця
Хо́ртиця — найбільший острів на Дніпрі, розташований у районі міста Запоріжжя, нижче Дніпрогесу. Унікальний природний та історичний комплекс. Хортиця є одним із Семи чудес України.
Хортиця витягнута із північого-заходу на південний-схід, має довжину 12,5 км, ширину в середньому 2,5 км і площу приблизно 3000 га.
Острів до останнього часу зберігав ліси в прибережних балках, а в післявоєнні часи був заліснений лісовим господарством в північній частині, де ґрунти є піщаними. В південній частині зберігається степ з багатьма реліктовими видами рослин, які збереглися тільки на острові, але в давнину зростали на всій території півдня України. На крайньому півдні острова існують плавні.

                    


Немає коментарів:

Дописати коментар